День поезії - це свято.

22 березня 2017 для слухачів Університету третього віку працівники Шацького РБК провели літературний захід «День поезії - це свято» з нагоди відзначення Всесвітнього дня поезії.

Ну що б, здавалося слова?
Слова та й голос -
Більш нічого.
А серце б’ється - ожива,
Як їх почує. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди!

Віршем Т.Шевченка ведучі Оксана Озімок та Максим Веремчук розпочали захід .

Поетичне слово містить у собі якусь незриму, непомітну і водночас велику силу. Воно народжується не на Землі, а десь у височині блакитного неба.
Не підлягає сумніву, що поезія відіграє одну з провідних ролей у духовному збагаченні людини.

Духовно бідною залишається та людина, якій байдуже поетичне слово.
Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя.

Поезія — це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. Тоді людина буде духовно вищою і красивішою. Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність

Як народжується її величність Поезія ? Цього ніхто не знає. Іноді кажуть, що вірш приснився або Муза підкралася так непомітно, що нема на чому записати, тоді пишуть на зошитах, навіть на руках або ж запам’ятовують.

Начало всіх начал... Першородна таїна всього, що оточує нас із видимого і невидимого. Життєдайне джерело не одному поколінню митців. Ми лише намагаємося зрозуміти її закони — слухаємо, відчуваємо, захоплюємося і дивуємося. Кленовий лист .

Кленовий лист кружляє,

Що буде з ним — не знає.

Що буде далі — гадає,

І осінь ніжно він так кохає.

Танок останній в його житті,

Кохає Осінь його чи ні?

Листок на землю тихо сідає,

Любов безмежна тихо кружляє,

А Осінь, Осінь. Чи вона знає,

Що лист кленовий її кохає?

Поштовхом до написання віршів служить, на жаль, не тільки світ прекрасного, але й наболілого. Намагаючись осмислити сенс буття, сприймають його таким, яким воно є: чарівним і потаємним, іноді жорстоким і не завжди справедливим.

Розлука… вечір... самота...

Розлука... вечір... самота...

І знов сьогодні я одна.

Самотність в мене у душі...

Чом це трапляється в житті?

Кохання... біль... розлука... спогад...

Це все історія з життя.

Хотілось би це все забути,

Та в пам’яті все ті ж слова...

Слова, слова — це все лиш гра,

Це все юнацькі почуття,

Де нас з тобою вже нема.

Розлука... вечір... самота..

З любов’ю до отчої землі починається все: людяність і чесність, гідність і повага до старших, а відтак — відповідальність за долю України. Любов до рідної землі кожен розуміє по-своєму, по-своєму й виповідає це складне, багатогранне почуття.

Мати — як сонце, добре й ласкаве, що зігріває своїм промінням землю, бо все на світі зростає, зігріте її теплом і увагою. Мати — найдорожча на землі людина, їй ми несемо свої болі і радощі, сумніви і успіхи.

Рідній матусі

Мамо, ніжна, добра, мила,

Величавої краси.

Ти зіткала мені крила

З пісні, слова і роси.

Темні ночі недоспала,

Лиш моїм життям живеш,

Мої мрії захищала,

Кращу тебе не знайдеш.

Завжди спати як лягаю,

За тебе Господа молю,

Для тебе долі я прохаю,

Бо більш за все тебе люблю.

Щедрою завжди є Муза до поетів, що створюють світлий образ Матері. Так, пісня «Росте черешня в мами на городі» на слова поета-пісняра М. Лу­ківа стала загальновідомою, майже народною.

Пісню «Росте черешня в мами на городі» під супровід на гітарі виконав Максим Веремчук.

Поезію читали Валентина Ханзерук та Ольга Гайова.

Пам’ятаймо, що далеко не кожен вірш можна назвати поезією. І не кожній поезії потрібна рима. Далеко не кожному, хто любить літературу дано стати поетом, і навіть не кожен може скласти вірша.

Поезія здатна знаходити відгук в душах інших, хвилювати або стискати кулаки, готуючись до бою. Звісно, кожен сприймає її по-своєму, бо ми й самі всі різні.

З словами подяки за проведений захід від слухачів університету виступив Констянтин Петрович Чесноков, який відмітив що поезія збагачує людську душу, незалежно від віку.